Ти  біжиш,  ти  кудись  утікаєш,
Ти  ховаєш  надії,  кохаєш.
Розумієш,  біжиш  не  туда
І  запитуєш  в  себе  'Куда?'

Де  є  місце,  де  скривджені  мрії,
де  забуті  кохання  й  надії
Зрозуміють  призначення  їхнє?
Але  як  же  туди  нам  добігти?

Ти  біжиш,  ти  кудись  утікаєш,
ти  ховаєш  надії,  кохаєш.
Ти    вже  знаєш,  біжиш  не  туда.
Й  розумієш,  що  вже  нікуда...

Чому  життя  таке  несправедливе?
І  гинуть  ті,  кому  ще  треба  жить,
Оті,  що  прославляють  Україну,
Оті,  що  прославляють  нас  усіх.

Вони,  ніколи  не  шкодуючи  про  це,
всім  серцем  намагаються  пробити
тернистий  шлях  Вкраїни  до  зірок.
За  це  їх  маєм  щиро  поважати.

Не  маємо  паплюжити  ім'я
Вкраїни  нашої  і  тих,  хто  щиросердно
поклали  тіло  на  цей  шлях  важкий  
майбутнього  країни  -  України

Свобода  то  нехитре  діло,
коли  в  скорботі  і  душа,  і  тіло.
Мій  розум  скутий  в  смутку...кайдани.
І  де  ж  той  розум  і  думки  були,
Коли  те  нерозумне  я  творила?
Зробила,  а  вже  потім  зрозуміла,
до  чого  це  все  може  призвести.
Свобода  може  з  розуму  звести...

Коли ти бачиш квіточку просту,
Що звично виростає у травиці,
А душу розриває щастя і тіло пробирає до кісток,
Ти не лякайся дуже ти радій,
Бо це кохання стукає у душу.

Коли в простих речах ти бачиш чудо
Й милуєшся усім дрібницям в світі,
А люди навкруги безглуздям це вважають,
Ти не лякайся дуже ти радій,
Бо це кохання стукає у душу.

Коли останнім часом ти
Витворюєш все неймовірні вчинки
І самі фантастичніші ідеї ти впевнено утілюєш в життя,
Ти не лякайся дуже ти радій,
Бо це кохання стукає у душу.

Коли на спині враз з’явились крила
І ти як птах витаєш між зірками,
А в голові безладдя із думок кишить,
Ти не лякайся дуже ти радій,
Бо це кохання стукає у душу.

Коли, на диво,ти, мале дівча,
І не шкодуючи ні часу, ні батьківських грошей,
Косметику на личко тоннами шпаклюєш і намагаєшся Міс Всесвіт бути,
Ти не лякайся дуже ти радій,
Бо це кохання стукає у душу.

Коли, на диво, ти, хлопчак, з невисохлими ще від молока губами,
Готовий і не тільки гори всі звернути, а і цілий світ
І стрибнути на п’єдестал, на перше місце, ще перемігши всіх суперників своїх,
Ти не лякайся дуже ти радій,
Бо це кохання стукає у душу.

Коли у темноті сидиш в кімнаті, що пронизує самотність
І усміхаєшся, радієш, веселишся,
Бо спогади обігрівають душу,
Ти не лякайся дуже ти радій,
Бо це кохання стукає у душу.

Коли у голові твоїй твориться чудернацьке щось:
Співають солов’ї на повне горло
Й віршовані рядки оповивають мозок
Ти не лякайся дуже ти радій,
Бо це кохання стукає у душу.

Коли раптово настрій міняється, як колір світлофора:
То радість, то вже сум, то весело то настрою зовсім нема,
Захоплюєшся, а тепер вже бісить, й дурієш від усього цього,
Ти не лякайся дуже ти радій,
Бо це кохання стукає у душу.

Коли ти бачиш очі ті єдині
І розумієш, що заради них готовий все віддати
Й згоден ти життя прожити з нею чи із ним одним,
Ти не лякайся дуже ти радій,
Бо це кохання стукає у душу.

Коли ти вже зустрів свою щасливу половинку
І перший поцілунок в спогади поринув,
І все, що так здавалося важливим враз стало зовсім непотрібним,
Ти не лякайся дуже ти радій,
Бо це кохання вже вселилось в душу.